я не знаю як це назвати…
прийшовши додому застав кінець х-фактора, другий сезон Елка (одна з суддів) святкує своє день народження на програмі. в кінці відбору всі судді, окрім неї вийшли за сцену а повернулись із фіналістами минулого сезону і разом заспівали пісню Елки, пізніше вийшла вся знімальна група, щось там подарували, всі безмежно щасливі.
я ось до чого це згадав:
в цьому році під час свого дня народження був в одному проекті, в цей день у нас був концерт, я був ведучим і ось надаю слово одному з учасників, йду, а він мене зупиняє і тут почалось, всі виходять, вітають, общем приємно до сліз.
Народ даруйте радість одне-одному, виявляйте свою любов тим, хто поряд з вами, повірте – кращих не має. ті хто поряд з нами і є нашим найбільшим багатством.
п.с. знаю, що все це дрібниці (особливо порівнюючи із всесвітньою революцією), але так чомусь сумно, коли близькі люди забувають привітати. Зрештою дивлячись на свої емоції в такі часи ще раз переконуюсь у своїй повній гріховності і в тому, що мені ще багато змінюватись. Господи дай сили шукати втіху лише в Тобі, адже ніхто і ніщо не зможуть по-справжньому втішити та подарувати радість і мир. Пам’ятаю миті, коли ти надзвичайно близький з Богом (коли багато перебуваю в Слові, роздумах, молитві). яка дурість намагатись отримати ті ж почуття і емоції від інших людей, дурість… не просто дурість, а гріх – в такі хвилини – намагаєшся замінити Бога – людиною, найжахливіше коли на мить це вдається і починаєш жити в ілюзії, в обмані і якщо не зхаменутись – зрештою опиняєшся розчавлений і роздавлений.
Хочеться якнайскоріше позбавитись прив’язаності до всіляких таких штук, типу – хваліть мене, жалійте мене і т.д. гордість це зло. самозречення, ось ключ до справжнього щастя – парадокс, але факт.
