а чи дійсно нормальні?
дивна ситуація. Вчора прийшла дружина з батьківських зборів з дитячого садка (мав іти я, але я хворий;) і каже: “нас назвали нормальними віруючими”. Розпитую, що до чого і виявляється, що у групі є ще одні віруючі батьки, що не здають гроші на групу і т.д. (так звані благодійні внески)…
Я досі не можу зрозуміти плакати чи радіти після такого титула “нормальні віруючі”. З одного боку, всі ці внески – ніщо інше як незаконні побори, що навіть належно не оформлюються, з іншого боку я прекрасно розумію, що без оцих наших поборів моє дитя сидітиме на зламаному стільці і щовечора – плакатиме, що вона боїться, що він зламається (було таке).
Щойно перечитав чергову статтю про “шкільні побори” і мені якось страшно стає, бо вже через два роки моє дитя піде в садок. Страшно не через гроші, а через те, що я не знаю як себе вести. Судячи з того, що відбувається в садку і школах найбільшою проблемою є самі батьки, які в принципі не розуміють, що відбувається і чому платити ці внески – протизаконно і не правильно (з цього і починається корупція і таке ін.). Почни їм щось пояснювати і відразу почнеться скандали і т.д. і ось це мене найбільше лякає. Ну не хочу я скандалити із “вузьколобою матусею” (пробачте за образи), як а свято вірить у те, що її дитину обділять, коли вона не заплатитить сто грн…
І потім, уявляєте собі коли, я, пастор почну СПОКІЙНО (я зможу;) пояснювати про незаконність таких дій, неправильність такого підходу.
А хіба мені потрібна “похавала тих людей”? З іншого боку вони ж дивлячись на мене будуть думати про усіх християн. Мабуть рішення просте – набратись терпіння (маю ще два роки), любові пояснювати увесь час навчання дитини і відстоювати свою позицію, розуміючи, що декому знадобиться 10 років, щоб зрозуміти правду, а декому і того не вистачить. Головне як це робити, ех терпіння ніхто не продає?
